итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління.

Питання про наступний елемент механізму управління — принципи управління— є вельми неоднозначним та доволі скла­дним.

У зарубіжних літературних джерелах досить детально роз­глядаються функції управління, а методам та принципам чомусь не приділяють достатньої уваги. Найчастіше у відповідних дже­релах взагалі відсутні розділи, присвячені законам, закономірно­стям та принципам соціального управління. А якщо і є якась гла­ва, що передбачає розгляд цього поняття, то її зміст не завжди відповідає назві.

Погані не принципи, а те, як їх застосовують. Або застосовують не гой принцип, або людина, яка намагається його застосувати, не знає як це треба зробити, або вибрані не ті умови итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. і не той час. Інша причина, через яку прин­ципи не дають позитивних результатів, полягає в тому, що ваш керівник, можливо, не вивчав принципів управління та несхиль­ний поділяти ваші "нові" погляди. В подібній ситуації чим ста­ранніше ви будете застосовувати принципи управління, тим ско­ріше втратите роботу.

Це, підводить нас до першого принци­пу управління: "принципу хамелеона"'. Цей принцип гласить: "Щоб зберегти роботу, працівник чи управляючий повинен при­стосовуватися до обстановки".

Наявність принципів підт­верджує науковість управління. Наука пояснює явища. Вона за­сновується на впевненості у раціональності природи, на думці, що можна знайти зв'язки між двома та итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. більше наборами подій. Головною особливістю науки є те, що знання піддається система­тизації за допомогою застосування наукового методу.

Науковий метод включає визначення фактів за допомогою спостережень подій або речей і верифікації вірогідності цих фак­тів шляхом подальших спостережень. Після класифікації і аналі­зу фактів вчені починають шукати і знаходять деякі причинні зв'язки, котрі вони вважають істинними. Подібні узагальнення, які іменуються "гіпотезами", потім піддаються перевірці па віро­гідність. Коли виявляється, що гіпотези є істинними, що вони відображають або пояснюють реальність і в силу цього мають цінність для передбачення того, що відбувається в аналогічних обставинах, то їх називають "принципами" .

В управлінській літературі итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. колишнього СРСР цьому понят­тю приділялося досить багато уваги, включаючи навіть видання самостійних праць.

Однак треба відмітити, що це був найбільш заідеологізо­ваний елемент механізму управління. Незважаючи на значну кількість підходів до переліку принципів управління, їх класи­фікації і т.ін., перше місце завжди посідав принцип партійності, а інші принципи так чи інакше несли на собі певний тягар "го­ловного" принципу.

Деякі автори наводили досить детальну класифікацію принципів управління. Наприклад, поділяючи їх на загальні (сутнісні), організаційно-політичні, видові, галузеві та приватні (або функціональні).

Ще один варінт розподілу на: принципи державного управління на політичні та організаційні, останні — на загальні итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. організаційні та спеціальні організаційні, які, в свою чергу, поділяє ще на струк­турно-функціональні, принципи організації прийняття рішень та принципи організації управління кадрами.



Окрім заідеологізованості, принципам соціального управ­ління в літературі колишнього CPCP притаманний і ряд інших недоліків. Це, насамперед, відсутність системності. Слабка вивченість об'єктивних законів та закономірностей соціального управління, догматизм та волюнтаризм в цьому питанні не давали можливості сформувати цілісну об'єктивну систему принципів, яка була б заснована на чіткому взаємозв'язку та взаємообумов- леності законів, закономірностей і принципів управління.

Одне і теж положення трактувалося різними авторами по- різному: і як принцип, і як закономірність, і як итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. закон, тобто по­рушувалася ієрархія понять. Часто в одному положенні намага­лися сполучити два різних, зовсім не близьких за змістом поло­ження. Іноді по-різному трактувалися одні і. ті ж положення. Дійсно, правий був Декарг, зауважуючи, "якщо чітко встановити значення слів, то можна звільнити людство від доброї половини його помилок".

Ми в своєму ставленні до принципів виходимо з того, що наука управління вивчає, як уже відмічалося, загальні та специ­фічні закономірності соціального управління і виробляє па основі їх пізнання принципи, правила, методи та прийоми управлінської діяльності.

Аналіз принципів соціального управління нерозривно по­в'язаний з аналізом законів та итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. закономірностей розвитку суспіль­ства в цілому та його окремих систем. Процеси демократизації, які здійснюються в нашому суспільстві в теперішній час, поро­джують багато матеріалів щодо переосмислення вузлових питань сучасності. Найбільш важливими серед них є проблеми розвитку суспільних відносин, форм власності та розподілу продуктів пра­ці, механізму господарювання та управління.

Вказані проблеми тісно пов'язані, внутрішньо суперечливі та потребують глибокого теоретичного опрацювання. Тому розг­ляд закономірностей та принципів соціального управління тепер, коли докорінним чином змінюється природа нашого суспільства та держави, можливий лише в гіпотетичній формі, яка відповідає рівшо теоретичної розробки кожної із названих проблем. Насам­перед тут треба з'ясувати итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. співвідношення таких основних понять, як "закон", "закономірність", "принцип".

Взаємозв'язок законів, закономірностей та принципів мож­на уявити в такій послідовності: закони соціального розвитку — соціальні та економічні закони відповідного періоду (етапу) соці­ального розвитку — закони та закономірності соціального управ­ління — принципи соціального управління.

Як відомо, поняття закону виражає порядок необхідного та міцного зв'язку між явищами та властивостями матеріаль­них об'єктів, їх істотні відносини, які повторюються (в тому числі і такі, при котрих зміна одних явищ викликає цілком пе­вну зміну інших).

Закономірність — це стійкі, повторювані зв'язки та відносини між явищами, що визначають об'єктивні умови існу­вання та итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. розвитку даного соціального феномену. Закономір­ність, як і закон, відображає причипно-наслідкові відносини та зв'язки в соціальному управлінні, що не залежать від волі люди­ни. Однак па відміну від закону, що діє як об'єктивна необхід­ність, закономірність носить вірогідний характер, тобто близька до категорії випадковості. Іншими словами, закономірність — це форма конкретного виявлення закону.

Принцип взагалі (від латинського ргіпсіріит — поча­ток, основа) це основне вихідне положення якоїсь теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації. На відміну від закономірностей принципи суб'єктивні за своєю природою. Вони формулюються людьми па основі пізнання закономірнос­тей та досвіду практичної діяльності. "Ті ж самі итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. люди, — пи­сав К. Маркс, — котрі встановлюють суспільні відносини від­повідно до розвитку їх матеріального виробництва, створюють також принципи, ідеї та категорії відповідно до своїх суспіль­них відносин"".

В системі законів соціального управління ведучу роль віді­грають об'єктивні соціальні та .економічні закони, що не залежать від свідомості та волі людей. їхня дія виявляється тільки в дія­льності людей і, отже, залежить від того, наскільки повно врахо­вуються вимоги об'єктивних законів. З'єднуючи та погоджуючи працю людей, управляюча система повинна суворо враховувати вимоги соціальних та економічних законів, які виявляються у визначенні мети, пошуку шляхів її реалізації, оцінці результатів итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. досягнення. До основних соціальних законів відносять, наприк­лад, закони соціального розвитку, закони соціальної мобільності, закони соціальної стратифікації та інші.

Як уже підмічалося, розгляд законі» соціального розвитку та соціальних і економічних законів відповідного періоду (етапу) в соціальному розвитку в даний час у нашому суспільстві в силу відомих причин можливий лише в гіпотетичному плані, тому роз­роблення цих законів ми залишимо представникам інших суспі­льствознавчих паук.

Основні положення теорії соціального управління групую­ться навколо її законів та закономірностей, через які виявляються їх зв'язки, оскільки саме в них розкривається зміст теорії управ­ління, основні функції, принципи, методи та структури, а також итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. особливості процесу управління. Закони соціального управління, безумовно, повинні базуватися на законах двох уже названих рі­внів, але враховуючи їх більш предметний та конкретний харак­тер і не претендуючи на вичерпний перелік цих законів, з метою більш логічного викладення наступного переліку принципів упра­вління, наважимося все ж таки запропонувати деякий ряд законів та закономірностей соціального управління.

До основних законів соціального управління, на думку автора, можна віднести:

— закон єдності соціальної системи управління, що обу­мовлений культурними, політичними та економічними умовами суспільного розвитку. Системі соціального управління органічно притаманна єдність, яка визначає основні процеси її функціону­вання, характер формування та розвитку. Система итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. соціального управління єдина, що виявляється: в нерозривному ланцюгу від­носин управління від вищих до нижчих його ланок; в єдності со­ціального управління всіма складовими частинами глобальних цілей та інтересів суспільства; в єдності основних функцій та ме­тодів управління;

— закон участі різних верств населення в соціаль­ному управлінні. Без цього положення не можна казати про демократичність суспільства, про підвищення його ефективності та відповідальності, оскільки суспільне виробництво матеріаль­них та духовних благ підпорядковується меті задоволення потреб населення. Саме тому це положення закріплене в ст. 38 Консти­туції України;

— закон єдності організаційно-методологічних за­сад функціонування на всіх рівнях управління системою. Пе­вною мірою цей закон итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. є конкретизацією першого із названих за­конів, однак особлива важливість цього положення дає йому пра­во самостійно існувати в якості закону;

— закон збереження пропорційності та оптималь­ної співвідносності всіх елементів системи управління. Цей закон повинен відображати взаємозв'язок та взаємообумов- леність складових частин системи управління, без чого неможли­ве нормальне функціонування системи;

— закон оптимального співвідношення централі­зації та децентралізації функцій соціального управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі суспільно­го розвитку, і ця зміна є законом соціального управління. Для кожного стану суспільного розвитку повинен бути свій опти­мальний рівень централізації (децентралізації). При цьому, чим вищий рівень итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління., на якому приймається рішення, а також нижчий ступінь, для якої воно призначене, тим вищий рівень централі­зації управління;

— суть закону необхідної різноманітності зводиться до того, що різноманітність великої (складної) системи обумов­лює необхідність у такому управлінні, котре само володіє необ­хідною різноманітністю. Іншими словами, розмаїтість станів управляючої підсистеми має бути не менше розмаїтості керованої підсистеми. Прості керовані системи управління, які не відпові­дають складностям керованих об'єктів, неспроможні враховувати різноманітності станів об'єкта, взаємодії його з навколишнім се­редовищем, не забезпечують потрібної якості управління. Отже, спроба проектування "простої" системи для керування "складною" системою свідомо ие дасть бажаного результату.

Вихідною теоретичною передумовою вивчення итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. принципів управління є положення про подвійну орієнтацію соціального управління. Тут мається на увазі: по-перше, його соціально- політична спрямованість, яка обумовлена характером відносин власності, розвитком держави, права, здійсненням політичної влади; по-друге, його орган ізаційно-тех піч пі цілі, які передбача­ють створення раціональних структур та технології управління, правильний розподіл ресурсів.

Група закономірностей соціального управління, пов'язаних з досягненням його соціально-політичних цілей, в теперішній час знаходиться, як уже відмічалося, на стадії теоретичного осмис­лення. Основою при цьому є аналіз реальних суперечностей сус­пільного розвитку у противагу ствердженню про його безконфлі­ктний характер в умовах соціалізму, який итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. існував впродовж бага­тьох років. Формування обгрунтованих рекомендацій щодо їхньо­го розв'язання, розробки надійних економічних та соціальних прогнозів є важливішим завданням суспільних наук.

Отже, закономірності соціального управління поділяються па дві групи: 1) загальні (соціально-політичні) та 2) спеціальні (організаційно-технологічні).

Виходячи з такого розподілу, до першої групи слід віднести:

— необхідність приведення систем та механізму соціаль­ного управління до відповідного рівня розвитку суспільних від­носин. За ігноруванням даної закономірності застарілі форми та методи управління стають гальмом на шляху розвитку суспільних відносин: відбувається зниження темпів економічного зростання, зростають труднощі та напруженість у суспільстві;

— залежність ефективності соціального управління від зближеності цілей управляючої та керованої підсистем итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління.. Соці­ально-економічні зміни, які відбуваються в нашій країні, свідчать про те, що проблема поєднання інтересів різних соціальних груп пов'язана, насамперед, з розвитком форм власності та підвищен­ням дієвості контролю щодо неї, з установленням правильного співвідношення централізму в управлінні та економічної само­стійності виробників матеріальних благ. В умовах відчуження трудящих від фактичного володіння засобами виробництва та продуктами праці функції самоуправління практично зникають. Необхідність врахування вказаної закономірності і визначає суть реформування управління, яке здійснюється нині і яке спрямова­не па зближення цілей суб'єктів та об'єктів шляхом підвищення ролі самоуправління. Ефективність подальшого управління па­шим суспільством значною итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. мірою буде залежати від справедливо­го розподілу власності, від об єктивиості приватизації;

— потреба встановлення демократичних процедур зворо тного зв'язку, який регулює життєдіяльність систем управлін­ня. Ігнорування цієї закономірності створює передумови для від­чуження, уособлення від суспільства апарату управління, бюрок­ратизації його діяльності.

Відомо, що апаратам управління, які виконують важливі функції регулювання суспільних процесів, "загрожують" дій не­безпеки. Перша зумовлюється їх природним консерватизмом, оскільки такі апарати призначені для зміцнення, стабілізування, збереження даної соціально-політичної структури суспільства. Перешкоджати названій негативній тенденції може постійний контроль за працею апарату, який здійснюється інститутами гро­мадянського суспільства за умови демократизації та гласності. По суті итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління., мова йде про створення правового механізму впливу насе­лення па вироблення управлінських рішень.

Друга небезпека пов'язана із неминучим зосередженням в апараті управління великих владних повноважень, що можуть бути використані для самозбереження системи, задоволення гру­пових, корпоративних інтересів. Ця негативна тенденція може бути подолана тільки за умови встановлення в суспільстві такого правового режиму, при якому виконавча влада не переважала б над законодавчою.

У міру розростання адміністративно-командного механізму управління його виконавчий апарат відіграє більш значну роль. Дійсно, професійні службовці мають більше часу для здійснення управлінських функцій, ніж виборні особи (наприклад, депута­ти), вони володіють більш високим рівнем апаратної итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. кваліфіка­ції, більшою обізнаністю про різні вказівки, інструкції, приписи. Внаслідок цього підготовка рішень, контроль за їхньою реаліза­цією зосереджуються в апаратах виконавчої влади; виборні ж представники народу лише стверджують їх рекомендації, не маю­чи можливостей глибоко вникати в сутність останніх. Через від­сутність дієвого контролю за функціонуванням виконавчих орга­нів створюються умови, які сприяють виникненню можливості для порушення законних інтересів населення.

До другої групи закономірностей, тобто спеціальних (організаційно-технологічних), можна віднести наступні:

— відносний консерватизм структур управління у порів­нянні із рухливістю та змінюваністю його функцій. Очевидно, що у міру розвитку суспільства відповідні структури управління неодмінно застарівають. їх перетворення итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. повинно грунтуватися, насамперед, на аналізі змінюваних цілей та відповідаючих їм функцій управління;

— циклічність, безперервність процесу управління. Тут треба мати па увазі, що ряд постійно повторюваних взаємоповя- заних операцій щодо підготовки управлінських рішень та органі­зації їхнього виконання забезпечують перехід від пізнавальної до програмуючої, а від неї — до реалізуючої діяльності;

— розвиток функціональної спеціалізації системи управ­ління у міру її ускладнення. Дана закономірність пов'язана з на­уково-технічним прогресом взагалі та постійним процесом спеціа­лізації людської праці. її уявлення дозволяє успішно вирішувати питання співвідношення централізації та децентралізації функцій управління, створення та функціонування державних та суспіль­них інститутів, сполучення професіоналізму та итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. самодіяльних на­чал у соціальному управлінні.

Звичайно, об'єктивні закономірності соціального управлін­ня не вичерпуються тими, що сьогодні усвідомлюються в ході аналізу та критики становища, яке склалося. Пізнання закономі­рностей — процес пізнання реальності з усіма її суперечностями, інтересами, цілями. Чим глибше проникає людський розум в пі­знання об'єктивних законів розвитку суспільства, тим успішніше він може впливати па різні соціальні явища.

Питання 5. Класифікація та характеристика принципів управління.

Принципи соціального управління

Принципи соціального управління — це основні по­ложення, які відображають пізнані та засвоєні людиною об'єк­тивні закони та закономірності, котрими керуються органи управління в процесі створення і функціонування соціальних систем управління.

Вони итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. виявляють вимоги до системи, структури, механізму процесу соціального управління. Принципи управління являють собою результат узагальнення людьми об'єктивно діючих законів та закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів та ознак, що стають загальним началом їхньої діяльності.

Таким чином, принципи соціального управління повинні:

— бути заснованими на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах, а також законах і закономір­ностях соціального управління;

відповідати цілям соціального управління, відображати основні властивості, зв'язки га відносини управління;

враховувати часові та територіальні аспекти процесів со­ціального управління;

— мати правове оформлення, тобто мають бути закріплені в різних нормативних документах, оскільки кожний принцип со­ціального итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. управління цілеспрямований: його використовують для вирішення конкретних організаційно-політичних та соціальпо- економічних завдайь.

Щоб здобути більш повне уявлення про принципи управ­ління, про їхню еволюцію, на нашу думку, доцільно познайоми­тись із трактуванням "загальних принципів адмініструван­ня" одним із батьків наукового управління А. Файолсм. Його 14 принципів управління існують до нашого часу. Різні автори по-різному перекладають назви багатьох із цих принципів, тому є сенс познайомитись з їхнім змістом.

1. Розподіл праці. Мета його виробляти більше і краще при одних і тих же витратах зусиль. Він веде до спеціалі­зації функцій і розподілу влади.

2. Авторитет. Відповідальність. У кожного началь­ника розрізняють итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. авторитет "установлений" (авторитет влади), що залежнії» від виконуваних ним функцій, і авторитет "особис­тий" (влада авторитету), що є результатом інтелігентності, знань, досвіду, моральних достоїнств, організаторських здібностей, ви­конуваної роботи і т.іп.

Щоб начальник був хороший, йому необхідно сповнювати особистим авторитетом той, яким він користується за своїм стано­вищем. Не можна уявити собі "владу без відповідальності", тобто без відплати — нагороди чи покарання, що супроводжують кори­стування владою. Відповідальність — це необхідна умова влади.

Хороший начальник повинен сам володіти мужністю відпо­відальності і бу ти здатним передавати цю якість іншим.

3. Дисципліна. Дисципліна є повагою до умовностей, зміст яких — "слухняність, старанність итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління., активність" і "зовнішнє виявлення поваги'. Вона обов'язкова як для вищих керівних осіб, так і для рядових функціонерів.

Поряд з формулою, що є у військових статутах: "Дисцип­ліна становить найважливішу силу армії", Файоль охоче вмістив би ще й таку: "Дисципліна є те, на що її перетворює начальник".

4. Єдність розпорядництва. У будь-якій роботі будь- який функціонер не повинен одержувати розпоряджень більш ніж від одного начальника. Як тільки два начальники починають здійснювати владу однакового змісту над однією і тією ж люди­ною або над однією і тією ж службою, одразу ж відчувається не­здужання. Якщо причина його зберігається, рівновага порушуєть­ся ще більше итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління., хвороба наступає ніби в живому організмі, який потурбували стороннім утручанням, і спостерігаються такі на­слідки: або двоїстість припиняється завдяки зникненню чи усу­ненню одного з начальників і відроджується соціальне здоров'я, або організм продовжує вироджуватися. Люди не терплять двоїс­тості роз поряди и цтва.

5. Єдність керівництва. Воно виявляється гак: "Один керівник і єдиний план — для сукупності операцій, що мають спільну мету". Це — необхідна умова єдності роботи, узгодження сил, об'єднання зусиль.

6. Підпорядкування особистого інтересу загаль­ному. Цей принцип нагадує, що па підприємствах інтерес функ­ціонера або групи функціонерів не повинен превалювати над ін­тересом підприємства в итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. цілому, що інтерес сім ї повинен бути по­переду інтересів одного з її членів, що інтерес держави повинен переважати над інтересами громадянина чи групи громадян.

Проте під час зіткнення цих інтересів прийнято їх прими- оіовати.

Повага до загального інтересу досягається твердістю і доб­рим прикладом з боку самого начальника, справедливими умова­ми роботи і уважним спостереженням.

7.Винагородження праці. Винагорода є ціною наданих послуг. Вона має бути справедливою і, по можливості, задоволь­няти персонал і підприємство, службовця і наймача.

Ще не знайдено способу оплати, який повністю відповідав би останній умові.

8. Централізація. Централізація не є сама по собі ні до­брою, ні поганою итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. системою адміністрування, яку можна було б прийняти або відкинути за бажанням керівників чи згідно з об­ставинами; вона завжди існує тією чи іншою мірою. Питання про централізацію і децентралізацію є простим питанням міри. Необ­хідно знати ступінь її, який найбільше відповідає підприємству.

9.Ієрархія. Ієрархія становить собою ряд керівних по­сад, починаючи з вищої влади і закінчуючи її нижчими агентами. "Ієрархічна колія" є тим шляхом, яким ідуть, проходячи всі сту­пені ієрархії, а також повідомлення, що виходять від вищої вла­ди або адресовані їй. Цей шлях визначається одночасно необхід­ністю "забезпеченої передачі" і єдністю розпорядництва, але він не завжди итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. згубно тривалий.

Можна поєднати повагу до "ієрархічної колії" із зобов'я­занням швидко досягти мсти за допомогою певних "містків".

10. Порядок. Передається таким лапідарним правилом: "Певне місце для кожної особи і кожна особа — на своєму місці", "Певне місце для будь-якої речі і будь-яка річ па своєму місці".

11. Справедливість. Це — поєднання доброзичливості з правосуддям, що дає змогу зменшувати суворість розпорядництва, не викликаючи твердості, і стимулювати відданість та добру волю функціонерів.

12. Сталість персоналу. Досвід уже давно довів, що начальник середнього достоїнства, який перебуває на своєму місці тривалий час, кращий, ніж кілька керівників вищого по­рядку, але які обіймають цю итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. посаду мимохідь. На практиці — це питання міри.

13. Ініціатива. Це — можливість щось задумати і здійс­нити. Це — один із могутніх стимулів людської діяльності. Щоб розвинути ініціативу, корисно надавати функціонерам повну самостійність у виконанні обов'язків, пов'язаних з їхньою поса­дою, обмежуючись наглядом і спрямуванням їхньої роботи, за­охоченням заслуг, навіть ціною деяких жертв з боку власного самолюбства.

14. Єдність персоналу — це застосування приказки: "В єдності — сила".

Серед багатьох придатних для створення такої єдності за­собів А. Файоль визначає один принцип, якого треба додержува­ти, і дві небезпеки, котрих необхідно уникати. Принцип, якого треба додержувати, це єдність рознорядництва. Небезпеки, яких слід уникати, на итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. думку Файоля, полягають: а) в поганому тлумаченні принципу "поділяй і владарюй"; 6) у зловживанні пи­сьмовим зв'язком.

Ознайомлення з названими принципами управління А. Файоля свідчить про їх сучасність, про глибину проникнення автора в проблему, а його висловлення з приводу принципів, яке наведене на початку цієї глави, на пашу думку, вказує лише на наукову скромність А. Файоля Не можна не сказати також про внесок в науку управління, який зробив у 1913 році виданням своєї праці "Дванадцять прин­ципів .ефективності" американський вчений Емерсон Харрингтоп. Його називають "інженером щодо ефективності", він зробив ефективність справжньою філософією, що була викладена ним у вказаній праці итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління.. Це фундаментальні принципи, притаманні всім формам життя на землі, що вироблялися впродовж мільйонів ро­ків, і разюче дієві у порівнянні з граничною неефективністю дія­льності людини, яка, па думку Емерсона, не перевищує 1% сукуііного потенціалу, що дала їй природа. Трипале перебування Емерсоиа в Європі дозволило йому ознайомитися зі слабкими та міцними сторонами в організації праці в різних країнах, виявити особливості національних культур та господарчої діяльності — промислове лідерство Англії, яка визначила важливість і значу­щість мореплавства, інтелектуальний потенціал Німеччини, нова­торство французів, геніальність окремих американців. Погляди Емерсона па ефективність зводяться до ідеї про те, що праця по­винна бути благом, а не итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. прокляттям. Найвища здатність людини полягає в тому, що вона може створити та налагодити організа­ційну структуру, принципом діяльності якої буде створення та досягнення ідеалів.

Емерсон називає такі принципи: 1) чітко поставлені ідеали або цілі; 2) здоровий глузд; 3) компетентна (експертна) порада; 4) дисципліна; 5) чесне ведення справи (справедливе ставлення до персоналу); 6) вірогідний, прямий, адекватний та постійний облік; 7) диспетчеризація; 8) стандарти та графіки (норми та розклади); 9) стандартні умови (нормалізація умов); 10) стан­дартизація (нормування) операцій; 11) нормативні та практичні інструкції; 12) винагорода за ефективну пращо.

Вже сам цей перелік принципів дає деяке уявлення про їх зміст і навряд чи викликає у когось їх несприйняття. А їх роз'яс­нення итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. та аргументація, яку дає в своїй праці Емерсон, цілком перекопують "в їх правильності та можливості використання. Од­нак наука не стоїть на місці, вона прямує до нових горизонтів, враховуючи зміни, які відбуваються в суспільстві.

Основні принципи управління сучасним суспільством в Україні закладені в Основному Законі країни — в її Конституції. Деякі принципи організації соціального управління відображені в правових актах, які регулюють різні його сторони та рівні. За­кріплені в правовому відношенні, принципи стають важливими соціальними орієнтирами.

Універсальність та загальність основних принципів управ­ління виражаються в тому, що вони поширюють свою дію на всі сфери суспільного життя — економіку, політику, культуру итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління., на всіх суб'єктів суспільних відносин. В науковій літературі вироби­вся загальний підхід до поняття, змісту та системи принципів, однак зберігаються і деякі відмінності у визначенні їх складу та в назвах. Деякі системи принципів потребують і значного корегу­вання в плані їх деідеологізації.

15. Систематизація принципів соціального управління грунтує­ться на пізнанні його закономірностей. Принципи, по суті, і фор­муються для створення умов реалізації об'єктивних законів та закономірностей суспільного розвитку. Згідно із цим розрізняють дві групи принципів. Перша включає принципи, які впливають на всі сфери суспільного управління. Назвемо їх загальними (ра­ніш цю групу називали соціально-політичними, суспільно- політичними итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління., організаційно-політичними або просто політичними) принципами. Друга група — спеціальні (організаційно- технологічні) принципи побудови систем управління і принципи здійснення процесу управління.

Загальні принципи управління

— Загальні принципи соціального управління відображають ті закономірності, котрі визначаються соціально-політичними ці­лями управління, тобто ті, котрі викладені у першій групі зако­номірностей. До загальних принципів управління відносяться на­ступні принципи: науковості, законності, гласності, гуманізму, розподілу влад, системності, плановості та конкретності.

— Треба відмітити, що кожній закономірності може відповіда­ти один або декілька принципів залежно від ступеня її пізнання. Так, загальний принцип науковості (наукової обгрунтованості, об'єктивності) може бути співвіднесений із закономірністю, яка відображає необхідність приведення системи та механізму управ итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління.­ління до відповідного рівня розвитку суспільних відносин. Цей принцип передбачає цілеспрямований вплив на суспільну систему в цілому або иа її окремі ланки на основі пізнання та викорис­тання об'єктивних законів та закономірностей в інтересах забез­печення оптимального функціонування системи. Керувати суспі­льством науково — це означає своєчасно виявляти прогресивні тенденції соціального розвитку, його закономірності, організову­вати, регулювати та контролювати рух відповідно цих закономір­ностей. Значення даного принципу в паш час зростає, тому що багато принципових положень суспільних наук потребують пере­гляду та нових підходів.

— Принцип законності має дуже важливе значення для будь-якої соціальної системи, тим більш итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. для правоохоронної сис­теми, якою є органи внутрішніх справ. Цей принцип полягає в обов'язковому виконанні законів і відповідних їм правових актів органами держави, посадовими особами, громадянами та суспіль­ними організаціями. Принцип законності є конституційним (сг. 8 та 19) принципом політичної системи суспільства, державного ладу, системи соціального управління.

— Принцип гласності є обов'язковим атрибутом демократи­чного суспі чьсгва. Це принцип функціонування зворотного зв'яз­ку в системі соціального управління. Він полягає в своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність органів управління, про дійсне положення в суспільстві. Реаліза­ція принципу гласності досягається за допомогою обов'язкових звітів управлінських органів перед населенням, наявністю будь итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління.- якої інформації про їх діяльність, всебічного обговорення важ.іи- піших питань та рішень, що приймаються. Цей принцип є засобом формування громадської дум їси, включення населення в процес управління, підвищення його активності, здійснення впливу гро­мадянського суспільства па державу. Інструментом реалізації принципу гласності виступають засоби масової інформації. Це — конституційний принцип, тому що різні його аспекти містяться в багатьох статтях Конституції України (наприклад, ст. 15, 32, 40, 55 та ін.). Цей принцип також міститься в Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, в багатьох інших за­конах та нормативних актах України.

Принцип гуманізму є одним із основоположних принципів управління в демо­кратичному суспільстві. Цей итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. принцип виражає систему поглядів, що визнає цінність людини як особистості, його права па волю, щастя, розвиток, виявлення своїх здібностей, що вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів. Цей принцип поєднує в собі рівність, справедливість, людяність, що є бажаною нормою відносин між людьми. Цей принцип проходить своєрід­ною червоною ниткою через усю нову Конституцію України. Це, зокрема, підтверджується змістом розділу другого — "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Коротко смисл цьо­го принципу можна висловити так: соціальне управління існує для людини.

Принцип розподілу влад є типовим для цивілізованих країн і закріплений в їхніх конституціях. Автором цього принци­пу є Шарль итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. Монтеск'є. У своїй відомій праці "Про дух законів" (1748 р.) він обгрунтував теорію розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову. "Політична свобода, — писав філософ, — може бути виявлена лише там, де нема зловживань владою. Од­нак багаторічний досвід показує мам, що кожна людина, яка на­ділена владою, схильна зловживати нею і утримувати в своїх ру­ках владу до останньої можливості. Для того, щоб попередити подібне зловживання владою, необхідно, як це випливає із самої природи речей, щоб одна влада стримувала іншу. Коли законо­давча та виконавча влади з'єднуються в одному і тому ж органі не може бути свободи... З итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. іншого боку, її не може бути, якщо судова влада не є відокремленою від законодавчої та виконав­чої... І настане кінець усьому; якщо одна і га ж особа або орган, дворянський або народний за своїм характером, стане здійснюва­ти всі той види влади".

Цей основоположний принцип правової держави і управ­ління, сформульований Монтеск'є, не зазнав істотних змін, ли­ше збагатився практикою. Розподіл влади створює надійні га­рантії від її узурпування, безмежних повноважень, якщо такі надаються главі держави представницьким органом, від зловжи­вань владою. Окрім того, це дозволяє розмежувати сфери ком­петенції та відповідальності. Цей принцип втілений в итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. Конститу­ції України (ст. 6).

Принцип системності соціального управління спрямова­ний на з'єднання (при відповідній диференціації) окремих взає- мообумовлених видів управлінської діяльності на основі загальної мети. Тому принцип системності передбачає тісно пов'язані, що здійснюються в рамках однієї спрямованості, дії різних органів управління. Це означає не звичайну координацію за допомогою погодження, а з'єднання дій в цілісну цільову програму, де окре­мі органи управління, їх завдання виступають як взаємопов'язані елементи, наділені своїм місцем та роллю у ході здійснення упра­влінського процесу. Реалізація цього принципу погребує певних зусиль, але й дає великий ефект.

Принцип плановості в соціальному управлінні спрямова итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління.­ний на забезпечення пропорційного розвитку різних регіонів, різ­них галузей економіки та інших напрямів соціальної діяльності на різних рівнях системи з урахуванням як об'єктивних законів і закономірностей, так і потреб суспільства, колективів, соціальних груп. Форми практичної реалізації цього принципу, які існували за часів СРСР, тепер зазнають гострої критики за те, що вони зумовили глибокий розрив між цілями керованих та управляючих систем. Нині і иа теоретичному і на практичному рівні робиться спроба усунення цього недоліку. В усякому разі, погана практика застосування цього принципу не робить поганим сам принцип, без нього управління взагалі не можливе.

Серед загальних принципів управління слід назвати итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. також принцип конкретності. Його зміст полягає в тому, що необ­хідно вивчати конкретні процеси управління, зіставляти їх з від­повідними законами та закономірностями, дивитись як останні діють, виявляються за конкретними обставинами, і робити прави­льні висновки для практики. Цей принцип в управлінні має без­ліч виявів.

Керувати конкретно — означає, зокрема, керувати иа осно­ві вірогідної і науково обробленої інформації про внутрішній стан об'єкта управління, про зовнішні умови, в яких він функціонує. Однією з ознак наукового управління, важливішою вимогою принципу конкретності є раціональна організація інформаційних процесівЗа останні роки в соціальній практиці досить широко використовуються такі ефективні способи здобування інформації итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління., як конкретні соціологічні дослідження, статистика, соціальний експеримент та ін. Ці способи використовуються і в системі орга­нів внутрішніх справ з метою підвищення ефективності її функ­ціонування.

Спеціальні принципи управління

Другу групу принципів створюють спеціальні (або органі­заційно — технологічні) принципи, які, н свою чергу, поділяю­ться ще на дві підгрупи: принципипобудови системи управління та принципиздійснення процесу управління або функціонування системи управління.

До першої підгрупи відносяться принципи: ієрархічності, функціональний, територіально-галузевий, норми керованості та ін.

Принцип ієрархічності побудови систем управління міс­титься практично в усіх наявних переліках принципів управлін­ня, починаючи з Файоля. Він відображає багатоступінчастий розподіл обсягу повноважень між ланками итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. (рівнями) структури, згідно з яким кожна вищестояща ланка керує нижчестояіцою, і в той же час вона сама є об'єктом управління для органу вищесто­ящого рівня.

Функціональний принцип означає, що організаційна структура будь-якої системи будується насамперед виходячи із тих основних функцій, виконання яких покладається на неї. Він потребує створення такої структури, яка б виключала виникнення в ній підрозділів з дублюючими функціями.

Територіально-галузевий принцип також використову­ється в формуванні організаційних структур управління. Суть його полягає в сполученні галузевої організації управління з державним устроєм країни, адміністративно-територіальним роз­поділом та економічним районуванням. Цей принцип закріплений в Конституції України.

Принцип норми керованості итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. (або обсягу контролю) по­лягає в правилі обмеження чисельності безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Щоб оцінити "суворість" обмежень, які передбачає цей принцип, необхідно враховувати, що між зростанням чисельності підлеглих та обсягів і складності завдань щодо управління та контролю за їх діяльністю.

Цей принцип має велике значення при формуванні органі­заційної структури системи, її окремих ланок та визначенні їх штатної чисельності, при встановленні співвідношення керівників та виконавців, старших виконавців та виконавців.

Запропонований перелік принципів першої підгрупи, безумовно, не є вичерпним, його молена було б ще продовжувати, але обмежимося висловленим.

Друга підгрупа спеціальних принципів, які спрямовані на організацію процесу управління також є итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. вельми важливою. До неї, на нашу думку, слід віднести принципи цілеспрямованості, головної (основної) ланки, відповідності, поєднання єдинона­чальності та колегіальності, відповідальності органів та по­садових осіб за дії або бездії, раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення з ресурсним забезпеченням та деякі інші.

Зміни, що постійно відбуваються в об'єктах управління та в середовищі їхнього функціонування, зумовлюють необхідність реалізації такого принципу, як цілеспрямованість. Під ним розуміється забезпечення чіткої спрямованості процесів відповід­ного регулювання для збереження або підтримки управлінських відносин в певному вигляді або надання їм нових якостей, пере­воду в інший стан. Цілеспрямованість як принцип діяльності по­требує итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. установлення її етапів і стадій від постановки цілей май­бутньої діяльності до підбиття підсумків Принцип головної (основної) ланки. Управління суспі­льством в цілому і окремими його елементами, будь-якими соці­альними об'єктами являє собою систему, комплекс пов'язаних між собою завдань. Ці завдання неоднакові за своїм значенням, місцем п загальному ланцюгу подій, способом та часом їх вирі­шенії». Необхідно відшукати в цьому ланцюгу подій головну ланку, основне завдання, рішення якого дозволить вирішити всю сукупність або значну частину проблем. Визначити головну ланку нелегко. Для цього потрібно досконало знати весь комплекс за­вдань, які стоять перед системою, тенденції її розвитку, володіти итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. мистецтвом бачення майбутнього. Керувати — це означає пере­дбачати, знати наперед, як обернеться перебіг подій, в якому на­прямку буде розвиватися система, яке із завдань, котре, можли­во, і не має тепер великої ваги, набуде вирішального значення або відіграватиме провідну роль. На розв'язанні цього головного завдання і повинні бути зосереджені основні зусилля системи.

Згідно з принципом відповідності керівництво повинно делегувати виконавцю стільки повноважень, скільки йому потріб­но, щоб виконати ті завдання, за які несе відповідальність.

Ефективне управління передбачає вміле поєднання єди­ноначальності та колегіальності. Сутність єдиноначально­сті полягає в тому, що керівник конкретного рівня управління користується правом одноособового итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. вирішення питань, що вхо­дять до його компетенції. По суті, цс надання керівникові органу широких повноважень, які необхідні йому для виконання покла­дених на нього функцій управління, реалізації персональної від­повідальності. Колегіальність передбачає вироблення колективно­го рішення на основі думок керівників різного рівня, а також ви­конавців конкретних рішень. Дотримання правильного співвід­ношення між єдиноначальністю та колегіальністю складає одне із важливіших завдань управління, від вирішення якого багато в чому залежить його ефективність і дієвість.

Принцип відповідальності органів та посадових осіб за дії або бездії пов'язаний з функціями органів управ­ління, спрямованими на задоволення суспільних потреб. Діяль­ність вказаних итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. суб'єктів управління являє собою насамперед ви­конання покладених на них обов'язків, для реалізації яких вони наділяються відповідними правами. Порушення балансу прав та обов'язків у бік пріоритету прав органів та посадових осіо при­зводить до деформації принципу відповідальності, до підміни во­лі та вимог суспільства інтересами апарату управління. Це зумо­влює факти нереагування на гострі соціальні суперечності, пере­кладення відповідальності за низькі результати праці на керова­них (підлеглих), завищення відомчих показників для створення видимості благополучного стану справ.

Принцип раціонального співвідношення цілей та способів їхнього досягнення з ресурсним забезпеченням

містить вказівку на необхідність попереднього визначення "ціни" кожного рішення, що итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. приймається, причому не тільки в економі­чному, але іі в політичному, моральному та інших аспектах. Цілі управління обумовлюють вибір способів їх досягнення. Способи залежать від цілей, але не можуть бути ідеальними, оскільки ко­жна система має ресурсні обмеження.

Висновок

Отже, метод управління — це спосіб організуючого виливу суб'єкта управління на керовану систему або конкретний об'єкт управління, за допомогою якого реалізуються функції, ви­рішуються поставлені завдання, досягаються цілі. При цьому безпосередній зміст методу управління може бути встановлений лише в зв'язку з об'єктом його прикладення. Управління органами внутрішніх справ пов'язане з вирі­шенням традиційних та нових итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. завдань, з працею в звичайних умовах та умовах ускладнення оперативної обстановки з ураху­ванням змін у соціально-політичній та економічній ситуації. Які­сне вирішення навіть традиційних завдань потребує постійного пошуку нових форм та методів роботи. Виконання ж нових, не­стандартних завдань, особливо в умовах різкої зміни оперативної обстановки, факторів зовнішнього середовища функціонування системи, потребує, як правило, певних змін і в організації управ­ління. Мобілізація наявних та залучення додаткових сил та засо­бів до вирішення неординарних завдань, координація праці усіх ланок системи, стимулювання співробітників на якісне та своєча­сне досягнення позитивних результатів забезпечуються викорис­танням різнорідних методів.

ТЕМА № Зміст процесу итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. управління

Вступ

1. Загальна характеристика процесу управління.

2. Технологічні характеристики процесу управління.

3. Комплексна характеристика процесу управління.

4. Ефективність управління.

Висновок

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Процес управління — це достатньо серйозна і складна сфе­ра і до цього часу спроби вчених виробити хоча б відносно одно­значне уявлення про її зміст та її визначення успіху не принесли. У викладенні цієї проблеми різними вченими часом можна вияви­ти самі розбіжні підходи, часто суперечливі один одному. Однак нам треба виробити власний погляд на процес управління.

Цілеспрямований упорядковуючий вилив на різноманітні суспільні зв'язки, випливаюча відтіля взаємодія суб'єкта та об'єк­та управління і т. ін. — усе це дозволяє дійти висновку про те, що зрозуміти итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. реальний механізм дії цього інструменту можна лише за умови вивчення його основних елементів, їх взаємозв'яз­ків, значущості кожного з них, яка виявляється в процесі дося­гання мети соціального управління. Отже, соціальне управління як реально діюча (функціонуюча) категорія може і повинне бути проаналізоване з процесуальних позицій.

Так виникає проблема соціального управління як процесу, що має велике методологічне значення. Вона, звичайно, не нова, як не є новим і сам підхід до соціального управління як до особ­ливого роду діяльності. Проте наукова література поки що не про­понує однозначного розв'язання питання як про сутність соціаль­ного управління з итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління. позицій процесу, так і про його структуру. Де­які аспекти цієї проблеми не втратили своєї дискусійності й нині.


documentaolkscv.html
documentaolkznd.html
documentaollgxl.html
documentaolloht.html
documentaollvsb.html
Документ итання 4. Поняття та закономірності формування принципів управління.